Тумко Максим Володимирович
Тумко Максим Володимирович
27 серпня 1974 р. — 13 листопада 2023 р.Життя Максима Володимировича — це історія людини честі, сили духу та безмежної відданості своїй родині й Батьківщині.
Він народився 27 серпня 1974 року. Навчався у Вишгородській школі №2 (нині — Академічний ліцей «Інтелект»).
Після школи здобував освіту у річковому училищі, а згодом проходив військову службу у Військово-Морських Силах Збройних Сил України.
У 1995 році створив родину, яка стала його опорою та сенсом життя. Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком для сина Олексія та доньки Валерії. Працював на Київській гідроелектростанції, де його знали як відповідального, надійного і щирого чоловіка.
У 2014 році, коли Україна потребувала захисників, Максим без вагань став до строю. Як сапер 11 батальйону «Київська Русь» виконував бойові завдання в зоні проведення Антитерористичної операції на Луганщині. Там він отримав поранення, але не втратив головного — сили духу і вірності своїй країні.
Після повернення до мирного життя не залишив побратимів — з 2016 по 2022 рік очолював Асоціацію ветеранів АТО міста Вишгород, підтримуючи тих, хто пройшов війну, допомагаючи і словом, і ділом.
З початком повномасштабного вторгнення знову став на захист України. З 13 жовтня 2022 року, попри хворобу, старшина 1 статті Максим Тумко служив у складі 27 дивізіону Річкової флотилії ВМС ЗС України, виконуючи бойові завдання в акваторії Каховського водосховища. Як командир рейдового буксира «РБ-04» він відповідально ніс службу, залишаючись вірним присязі до останнього.
13 листопада 2023 року його серце зупинилося…
Він пішов із життя через хворобу, пов’язану із захистом Батьківщини.
Максим Тумко був людиною, на яку рівнялися. Вірний друг, надійний побратим, люблячий батько і справжній воїн.
Похований у місті Вишгород.
Світла пам’ять Герою.
Вічна шана і вдячність.
